17 років, сирота, єдиний піклувальник — у ЗСУ. Хто відповідає за дитину?

Знову історія з ТЦК. Цього разу — у Дніпрі. 17-річна дівчина-сирота чекала вдома на свого піклувальника. Він вийшов із дому — і просто не повернувся.

Згодом чоловік зателефонував дитині й повідомив, що його везуть до ТЦК. Дівчина самостійно поїхала туди, щоб показати документи та пояснити ситуацію. Але коли вона приїхала, піклувальника там уже не було — його вже направили на полігон.

Уявіть стан цієї дитини: людина, яка за законом відповідає за неї, просто зникає з дому, а вона змушена сама шукати його по ТЦК, щоб довести, хто він для неї.

Як так може бути?

Неповнолітня дитина, яка втратила батьків, залишається без свого єдиного піклувальника — і фактично сама намагається розібратися, де він і що з ним сталося.
Мобілізація — необхідність. Але війна не скасовує права дитини.

"Мене також непокоїть інше. Людина може опинитися в ТЦК, пройти ВЛК, бути направленою до військової частини — а її близькі можуть не розуміти, де вона і що з нею. Так не повинно бути. І це далеко не поодинока проблема. Це не можна сприймати як норму. У цій ситуації мій Представник у Дніпропетровській області Олексій Урлаткін уже працює. Ми направили запити до Лівобережної служби у справах дітей Дніпровської міської ради та Дніпропетровського обласного ТЦК та СП. Тепер маємо отримати чіткі відповіді: хто і як забезпечив права 17-річної дитини після того, як її єдиний піклувальник опинився у війську?", — зауважив Омбудсман. 

Зараз дівчина перебуває з бабусею. Але сам факт, що бабуся доглядає за нею, не робить її автоматично законним представником дитини. Тож виникає цілком конкретне питання: якщо з дитиною щось станеться — хто представлятиме її інтереси та хто нестиме за це відповідальність?

Це знову показує наслідки проваленої реформи колишнього керівництва Міноборони. Це потрібно негайно виправляти. Система, яка має працювати чітко й прозоро, не може залишати людей та їхніх близьких без відповідей — особливо коли йдеться про неповнолітню дитину.
Бо якщо держава не знає, хто відповідає за таку дитину завтра, — це вже не просто проблема однієї сім’ї. Це проблема системи.